ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

ЗОЛОТА СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ

ЗОЛОТА СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ

15 березня о 16:30, у приміщенні Українського кризового медіа-центру вібдулася прес-конференція на тему: «Золота Середина. Українські експерти про найголовніше у березні».

Учасники прес-конференції:

  1. Юрій СТЕЛЬМАЩУК, директор Українського дому.
  2. Роман КУХАРУК, голова правління Українського клубу.
  3. Тарас КОТОВ, голова правління ГО Платформа ринкової економіки.
  4. Андрій ТКАЧЕНКО, партнер APT-консалтинґ.
  5. Олег СААКЯН, голова Єдиного координаційного центру Донбасу
  6. Валентин ГЛАДКИХ, експерт ГО СЛОВО І ДІЛО.

 

Р. Кухарук: Шановні колеги,  місяць минув, ми навіть не помітили, як це відбулося. В нас чергове збіговисько експертів. Називається воно «Золота Середина. Українські експерти про найголовніше у березні». Ми як і минулого разу вибираємо три найголовніші події, три найголовніші теми, які хвилювали наших експертів, кожного зокрема. Перша тема це, як називає її Олег СААКЯН, геополітична, те що відбулося у світі, на думку кожного з експертів. Друге – те, що відбулося в нашій країні. Третє – подія в українському суспільстві. Почнемо з Валентина ГЛАДКИХ, який представляє у нас центр «Слова і діло». От «Слово і діло» в трьох аспектах. Будь ласка.

В. Гладких: Ну, якщо говорити про якісь геополітичні моменти на даний час, то не знаю наскільки це буде оригінально, але я б сказав, це реакція світової громадськості, ООН, США на дії Північної Кореї. Можливо, це не має безпосереднього стосунку до України, але опосередковано, певен, що має. Тому, що бачимо достатньо різку, і більш жорстку реакцію, ніж на дії Московії. Ну, хоча, якщо тверезо дивитись на ситуацію, то і дії Північної Кореї більш небезпечні у певному аспекті. Що стосується внутрішньополітичної ситуації в Україні. Я думаю, точно не буду оригінальним, і всі инші скажуть те саме. Перше – це, безумовно, процес, проти НАСІРОВА, ну а друге, це ми продовжимо цю епопею з блокадою, але у тому контексті, в якому вже можна говорити про способи виходу з цієї ситуації, які сьогодні мали місце у Верховній Раді України, на засіданні РНБО, заява Президента. Це моя трійка подій.

Що стосується прогнозів. Почну у зворотньому напрямку. Що стосується виходу з блокади. Власне кажучи, я пригадую фрази геополітика стародавніх часів, якщо доречно вживати цей термін, по відношенню до наших предків, який сказав, що війна починається коли заманеться, а закінчується як вийде. Так от, люди, які розпочинали цю блокаду і люди, які імітували цю блокаду, люди, які із нею гралися, як за так і проти, вони всі переслідували певні свої цілі. Але, як ми бачимо, за час, коли песик міг вирости, як писав класик, і на сьогоднішній день, ця подія набула небезпечної конфіґурації. Я, чесно кажучи, досі не можу сказати, чим ця епопея може закінчитись з блокадою. Єдине, що можна сказати точно, у будь-якому випадку наслідки продовження і припинення блокади будуть мати небезпечний характер для української державности, не в тому аспекті, що ми не можемо жити без вугілля з «Лугандонії», а в тому аспекті, що постає питання про спроможність української держави легально і легітимно використовувати насилля і примус у випадках і межах, визначених чинним законодавством. Тому, що на сьогоднішній день все це свідчить про те, що держава і державні інституції з одного боку втрачають легітимність ув очах суспільства, що дозволяє певним групам, які говорять від імені всього суспільства, маючи рейтинги трошки вище плінтуса, а з іншого боку, що в таких умовах навряд чи можна проводити якусь цілеспрямовану державну політику. Це, що стосується блокади і її розблокування.

Що стосується справи НАСІРОВА. Знаєте, я тут виділю кілька аспектів. Чим це швидше за все закінчиться. Я можу сказати, хто найбільше постраждає від цієї справи. Найбільше постраждають новостворені антикорупційні органи, які дозволили себе втягнути в цю ситуацію із сумнівними, м’яко кажучи, перспективами судовими. Думаю, що вони будуть дуже сильно дискредитовані, вони вже зараз дискредитуються в очах людей, які є законниками. Не горлопанами, які просто апріорі в чомусь впевнені, вони впевнені, що припущення їх справедливі, і суди не потрібні, КПК не потрібні, закони не потрібні, в нас є просто люди, які говорять від всієї громадськості, незрозуміло, хто їх уповноважував від імені громадськості говорити, і тому всі чітко знаємо хто винний, а хто ні. Тому для них вже це має катастрофічні наслідки. Чому? Тому, що у багатьох людей, які мають стосунок до права, виникають цілком закономірні підозри щодо компетентності дій НАБУ. Винятково у плані слідування літери закону. Друге,-- інституція яка зазнає найбільших потенційних втрат - це судова гілка влади. Така багатостраждальна. Тому, що з одного боку вже просто тиснуть, говорячи, що ми не тиснемо. Але  потім у Фейсбук пишемо, що ми їх дотисли. Якщо ви не тиснете, то не пишіть цього у Фейсбук. Якось не логічно виглядає. Тобто, з одного боку, якщо суд ухвалює рішення, відповідно до законодавства, яке не подобається громадськості, якій саме частині, мені не зрозуміло, відповідно, можете уявити, які наслідки це матиме для суду. Тоді знову ж таки буде народжена ця епопея про антикорупційні суди. Ці суди не можуть працювати, давайте створимо антикорупційні суди. Наскільки ці антикорупційні суди будуть працювати, питання ще більше ніж дискусійне. Між иншим, коли наступного разу ви будете чути від депутатів про такі суди, можете ставити запитання: «А де у світі, у скількох країнах, є антикорупційні суди? В яких країнах Європи є такі суди? І які результати їх діяльности?». Я вам скажу, що в Європі є три країни із такими судами. І при чому це країни, далеко не високорозвинені, і результати їх діяльності сумнівні. Тому у цій справі, яка має політичні наслідки і політичну складову, насправді найменше боротьби з корупцією. Відповідно, наслідки будуть не настільки полягати у результатах подолання корупції, скільки у подальшому розхитуванні інститутів держави. Тобто, чим більше ми будемо не довіряти антикорупційним органам, раз, і судовим органам, два. Із усіма наслідками. З вірогідністю того, що людини с рушницями будуть перебирати право  вершити правосуддя на себе, що дуже небезпечно у нашій турбулентній ситуації.

Р. Кухарук: Дякую, це був експерт ГО «Слово і діло» Валентин ГЛАДКИХ. Зараз я передаю слово Олегу СААКЯНУ, голові Єдиного координаційного центру Донбасу. Тим більше, що він нещодавно повернувся із Донбасу, із зони АТО. Можливо він поділиться своїми враженнями. Будь ласка.

О.Саакян: Так, декілька днів я провів там. Дякую організаторам «Українського клубу», дякую Українському кризовому-медіа центру за можливість сьогодні тут говорити і обговорювати важливі події останнього місяця.

Якщо брати світовий рівень, то ми бачимо, що конфліктогенність у світі наростає. Ми бачимо, що у Північній Кореї, ми бачимо цю ситуацію із Туреччиною, бачимо реакції на ці ситуації. У цілому я б охарактеризував, що за цей місяць ми побачили вже артикульований початок повної зневіри в Європі великій. І побачили проект Європи малої. Я думаю, що після виборів ми вже побачимо конкретно проговорений процес ущільнення ядра Європи, і фактично, відмови від великої Європи, на середньостроковий час розвитку ЄС, тобто цей тренд ми побачимо  дуже щільно, на фоні всіх тих розколів, що відбуваються у світі.

Якщо брати внутрішній рівень, то тут я візьму одразу  дві події в одну. Це блокада. Я повернувся зі сходу, це мені трошки болить, я сам звідти. Перша подія – це сам факт цього блокування, і переростання його у блокаду. Ми побачили, що ця тема на початку виключно як політичний рух, як виключно політична акція заради дивідендів, переросла у щось більше. Переросла в рух, фактично який розколов українське суспільство. Одні за те, щоб вибудовувати кордон на території, відмежуватись від території торгівельно, а инші говорять: «Вибачте, ми не можемо цього зробити. Потрібно навпаки інтеґрувати, чи щось робити», тобто хто проти блокади. Тема «блокада на крові», перейшла у емоційний стан, фактично, ця тема почала розколювати суспільство. На сьогоднішній день я не маю соціології, але в дійсності відчуваю, що це дуже дуже болюча тема. Само собою, це прецедент. Фактично краш-тест для України. Блокада стала краш-тестом для державних інституцій. Суспільство цей краш-тест проходить більш-менш нормально, а про державу цього не можна сказати. Друге питання, це практично відповідь. Я б виніс це в окреме питання. Це сьогоднішнє рішення РНБО, фактично, заява президента. Це якраз відповідь на цей краш-тест. І тут, якщо брати політично, то ми бачимо, що президент намагається встановити контроль над ситуацією. Тобто ставки піднялись настільки, що на сьогодні президент вийшов з такою ініціативою через РНБО, через власну заяву, намагаючись перекласти політичну відповідальність на інших політичних гравців. Фактично бере під контроль. Тобто, я думаю що тут ми побачимо реакцію президента жорстку. Далі будуть торги. Сьогодні це ресурс у руках президента, але президент встановив лідерство над цією ситуацією. Мудро це, чи ні, я думаю що стратегічно програє, тактично виграє. В дійсності операційно президент взяв контроль, якщо стратегічно, то ми бачимо, що, нажаль, створився прецедент, коли президент вже не як політична персона, а саме як представник держави, як інституція взявся до популізму. Заявляючи про відповідальність певних політичних сил, які понесуть цю відповідальність разом з тими територіями, тобто ми бачимо перекладання відповідальності на інші суб’єкти через дешевий популізм. Я не розумію, як саме партії фінансово понесуть відповідальність, чи як він говорить про цю копійчину. За нею будуть розплачуватись не тільки ті території. З іншого боку ми бачимо невдалу гру «Самопомочі» на цьому полі. Ми бачимо натиск на мера Львова, ми бачимо, що «Самопоміч» загралася. Я повністю погоджуюсь із колегою. «Собачка загралася, виросла в дорозі». Тут були не готові до гри на такому рівні. Я думаю, що «Самопоміч» втратить тут свої позиції. Натомість, якщо президент тактично виграє, стратегічно програє, то мабуть можна сказати про ту «Батьківщину», яка стратегічно виграючи позиції, зайняла більш-менш позицію. Інші партії, якщо брати «Опозиційний блок», то вони в цьому випадку відсиділися і не зіграли свою карту, вони не виграють й не програють від цієї ситуації, вони, як це називається на сході на сьогоднішній день, люди обурені цією ситуацією в цілому. Вони говорять: «Добре, що ця блокада була, тому що вона звернула на нас увагу. Про нас забули,  і  добре що це трапилось, як стрес, щоб на нас звернули увагу. Але стратегічно ми програємо». І це я чув від кожного з людей.

Тому, якщо брати три події, то, по-перше, геополітичне – це наростання конфліктності у світі, і відмова від проекту великої Європи, яка була артикульована. Якщо внутрішню брати, то це краш-тест у вигляді блокади, який державні інституції фактично провалили. Третє, це відповідь, як політична відповідь на цю блокаду, в якій президент тактично виграє, стратегічно програє, як держава. Знову держава стала заручником політиків.

Р.Кухарук: Це був Олег СААКЯН, голова Єдиного координаційного центру Донбасу. Зараз слово до Андрія ТКАЧЕНКА, партнера AПT-консалтинґу, будь ласка.

А. Ткаченко: Дякую за слово. Хотів би відмітити дві такі гучні теми. Перше, це арешт НАСІРОВА. Друга - це антикорупційні суди.

Говорячи про арешт НАСІРОВА, слід відзначити два моменти, які були озвучені правоохоронними органами. Перше – це процес його затримання, коли правоохоронні органи вривались до лікарні, чи був НАСІРОВ у несвідомому стані чи не був, зачитували йому підозру. При чому був, насамперед, лікарський висновок. І чи скасований цей лікарський висновок зараз невідомо. Це може становити в майбутньому прецедент, що саме процес затримання може бути визнаним незаконним, і подальший судовий розгляд на цьому розвалиться. І якщо це не буде зроблено в Українському суді, це може бути винесено на Європейський рівень, на Європейський суд справ людини, і розглядати у цьому суді. Якщо в цьому суді це не буде зроблено, то постає двояке питання стосовно прецедентності, того як цей європейський суд розглядає справи проти приватних осіб, чи проти публічних осіб. Оскільки подібні дії правоохоронних органів для приватних осіб є однозначними, і подібні справи вирішуються на користь приватних осіб, які зазнали таких дій з боку правоохоронних органів. Наступне питання у цьому процесі – це саме стаття, за якою його звинувачують, а саме порушення 100-тої статті Податкового кодексу. Щодо неправомірності немає відстрочення, розстрочення податкових платежів компанії. Саме це і є передбачено податковим кодексом, і там передбачена процедура, яка затверджена Міністерством доходів і зборів, щодо подання документів. Друге -- перелік документів і доказів, які мають подати такі компанії, затверджені постановою Кабміну. Якщо не помиляюсь, це постанова 2010 року. Головне питання в тому, що всі докази збирає і подає саме компанія, яка претендує на цю податкову відстрочку. Інкримінується недотримання порядку надання цієї відстрочки. Саме питання досить дискусійне, на жаль, у відкритих джерелах немає інформації, що саме було порушено, яка процедура була не дотримана, і саме співмірність доказів. Тобто може бути прецедент встановлений такий, що більше в Україні ніяка компанія не зможе отримати податкову відстрочку, з того, що інспектори, керівники районних, обласних і взагалі керівники цього фінансового відомства, фіскальних служб будуть відмовляти компаніям у цьому, боячись кримінального переслідування.

Повертаючись до теми антикорупційних судів. Було попередньо одержано висновок, щодо подачі закону «Про систему антикорупційних судів», поданих Лещенком, Заліщук, Наємом щодо встановлення відповідності конституційним нормам. Висновок є однозначним -- даний законопроект не відповідає Конституції України, оскільки поданий ним Суд, встановлений у системі судів, показує те, що цей суд не є спеціалізованим, а є спеціальним, що протирічить Конституції України і закону «Про судовий устрій і статус суддів». Тут актуально звернути увагу на дії громадськості, точніше окремої її частини, яка лобіює просування даних інтересів. Якщо подивитися розробників закону і тих, хто просуває ці ідеї антикорупції, вони є тісно пов’язані з НАБУ, які зараз здійснюють переслідування НАСІРОВА. Цим законопроектом визначається, що даний суд розглядає всі справи і підслідності НАБУ, тобто створюється замкнута система, яка здійснює кримінальне переслідування і судовий розгляд даної категорії справ. Дивлячись політичних осіб, методологією призначення працівників антикорупційних органів і того суду, який пропонується створити, то ми побачимо певне обмежене коло осіб, які мають політичні та інші впливи, щодо призначення даних осіб. Тобто формується повністю замкнута система, яка дозволяє контролювати діяльність цих органів. Це може становити дуже небезпечний прецедент, щодо узурпації певної судової системи в Україні. Тобто тут важливим є те, що, щоб дані і система противаг були збережені при ухваленні рішень щодо створення цих органів, і важливо відмітити, що створення вищого антикорупційного суду -- це стверджений у законі «Про судоустрій і статус судів», і прописаний у меморандумі з МВФ, тобто згода на створення подібної структури вже записана у міжнародних документах, імплементована у законодавство України. Дякую.

Р. Кухарук: Це був Андрій ТКАЧЕНКО, партнер AПT-консалтинґу. Слово надаю Тарасу КОТОВУ, голові правління ГО «Платформа ринкової економіки». Будь ласка.

Т. Котов: Дякую. Я хотів би почати з міжнародної такої новини, яка водночас стосується України, це ратифікація між Україною та Люксембургом відсутності подвійного податкового зобов’язання. І варто відмітити, що це є верхівкою айсберга, оскільки саме з цього починаться побудова нової податкової системи міжнародної. Зараз ми вже є підписантом плану БЄПС про боротьбу з розмиванням та переносом податкових зобов’язань. Ідея полягає у тому, щоб повністю проконтролювати низькоподаткові юрисдикції, або юрисдикції, де неможливо визначити власника капіталу. І на даний момент ми вже починаємо це імплементувати. Перша частина, яка в нас була впроваджена, була ще на початку 2015 року, це був пункт податкового кодексу «Про трансферне ціноутворення», який мав припинити потік товарів з України за заниженою вартістю. Він був уведений в дію. І зараз є вже напрацювання, хоча вони досить дискусійні. Хоча варто зазначити, що строк позовної давності по цим справах від 5 до 7 років, я точно не пам’ятаю. Відповідно, навіть якщо зараз податкова не може, або не має аналітичних можливостей це перевірити, то згодом в них є ще час, для того щоб підняти справи за 2015 рік, визначити, хто там намагався десь позбавитись податкових зобов’язань.

Друга новина – це інфляційний звіт Національного банку України. Він каже нам про те, що у нас пришвидшилась інфляція. Вона, особливо споживча частина, пов’язана найбільше із зростанням акцизів, зростанням вартості палива, зростанням вартості заробітної плати. І на даний момент це викликало те, що облікова ставка не була понижена, вона залишилась 14%. На практиці це означає, що ринок все ж таки реагує і на підвищення мінімального рівня зарплати і реагує не зовсім так, як хотілось. Тобто в нас не просто зростає попит, у нас зростає інфляція очікування виробників.

Третя новина – фактично пов’язана з другою. Це зростання вартості електроенергії. Тобто завтра відбудеться слухання стосовно відміни тої самої постанови НКРЕ, пов’язаної з «Ротердам+», тут важливим моментом є те, що саме вартість електроенергії б’є по виробниках, по переробниках у плані собівартості продуктів. Тобто українська продукція може не пройти на експорт суто через структуру самовидатків. У мене все, дякую.

Р. Кухарук: Дякую, це був Тарас КОТОВ, голова правління ГО «Платформа ринкової економіки». Зараз ми надаємо слово директору «Українського дому» Юрію СТЕЛЬМАЩУКУ. Будь ласка. Ваші три події.

Ю.Стельмащук: Доброго дня. Я напевно повторюсь. Перша справа  - НАСІРОВ. Що може говорити, що дія закону на жаль «свої - чужі» діє в силі, нажаль. Друга подія, ми бачимо, що після систематичного блокування, РНБО прийняло рішення  про тимчасову зупинку переміщення товарів. Дійсно, це вольове рішення голови держави, але ми ще раз розуміємо, що це ситуативне рішення. Третя подія, -- сила та вплив суспільства надзвичайно великі. Ще раз повторюсь, дійсно політика державна є сьогодні залежною від думки суспільства. Для нас це дуже хороший сигнал.

Р. Кухарук: Дякую, це був Юрій Іванович СТЕЛЬМАЩУК, директор «Українського дому».

 Тепер моя черга сказати свою думку, назвати свої три події. Перша, якщо брати світові події, то ТРАМП загруз у медійних війнах, як я і передбачав минулого разу. На мій погляд, це не достойно США. ТІЛЕРСОН виглядає невпевнено, але КЛІМКІН на тлі ТІЛЕРСОНА виглядає взагалі білою плямою, і мені здається, що президенту і парламенту треба подумати про важковаговика на посаді міністра закордонних справ. Тому, що коли КЛІМКІН їде до США зустрічатися з держсекретарем США, держсекретар не вважає за потрібне вийти з ним на підсумкову прес-конференцію, це багато про що говорить. І це не плювок у бік України, це плювок у бік Міністерства закордонних справ, і цієї персони, яка, очевидно, не тягне цю роботу. Дуже могутня фігура вималювалася у США. Це посол Російської Федерації у Вашингтоні – Сергій Кисляк, з яким всі зустрічались, як я зрозумів, і кілька чиновників уже втратили свої посади. Очевидно, що  це не останні. Очевидно, що це дуже потужна фігура ҐРУ у Вашингтоні. Але я боюся, що його чекає доля ЧУРКІНА, і йому варто подумати про свою безпеку.

Що стосується України. Кілька тижнів тому відбулася громадська рада при Міністерстві інфраструктури, куди входить «Український клуб». І за дорученням правління «Українського клубу» я виступив на цій громадській раді із ініціативою перестати звертатися до президента, до прем’єр-міністра, а звернутися напряму до лідера партії «Народний фронт» ЯЦЕНЮКА. До лідера фракції «Народного фронту» у парламенті – Максима БУРБАКА. І  до голови профільного комітету в парламенті ДУБНЕВИЧА, і запросити їх на 4-те квітня на засідання громадської ради, поставити два питання перед ними. Перед партійними діячами про партійну відповідальність за діяльність ОМЕЛЯНА на посаді Міністерства інфраструктури. За його війну з директором Укрзалізниці, за підпорядкування Укрзалізниці, Кабміну і так далі. Друге спитати ДУБНЕВИЧА, як він здійснює парламентський контроль над діяльністю Міністерства інфраструктури. Там був великий переляк, ніхто не очікував такого переляку  у молодих реформаторів. Були спроби тиску на голову громадської ради СЕВРЮКОВА, щоб він відмінив рішення. На що він відповів: «Як я можу відмінити це рішення, якщо ми за нього голосували. Ми проголосували й ми будемо його реалізовувати». Після цього Володимир ОМЕЛЯН, вчора ввечері, чи сьогодні зранку, підписав наказ «Про розформування достроково громадської ради». Сьогодні на прес-конференції принагідно я його запитав, хто буде відповідати за це рішення «Про розпуск достроково громадської ради при міністерстві, де він є міністром. Його партія, його фракція у парламенті чи він особисто. Він сказав, що ввечері зробить заяву з цього приводу. Він не задоволений, що громадська рада запланувала, але не виконала. При тому, що на останній громадській раді ми дивились звіт Міністерства інфраструктури за минулий рік. І там було виконання роботи міністерства на 30-40%, тобто тепер нам потрібно зібратися і розформувати Міністерство інфраструктури? Я не дуже цього розумію… Але на мій погляд, це чиста «Аваковщина». Людина АВАКОВА в уряді, і ОМЕЛЯН боїться тільки АВАКОВА, більше нікого. А оскільки АВАКОВ нікого не боїться, він сьогодні завів своїх нацгвардійців у сесійну залу парламенту, і на мій погляд віце-спікер правильно вчинила.  Вона натиснула на червону кнопку, яка в неї була, тому, що коли заходять озброєні в одностроях військові в сесійну залу, від них можна всього чекати. Може бути «вірменський варіант», ми пам’ятаємо, як це було у Вірменії. Все, що завгодно може бути. Тому вона вчинила вірно. А вже партійний голова Верховної Ради ПАРУБІЙ, партійний міністр юстиції Петренко і всі инші хай вирішують, що вони вчинили, як це розуміти, чи це політична криза, чи ні, і що робити далі?

Тепер що стосується суспільства. Я виступаю як представник гуманітарної сфери, тому на цю тему буду говорити. Перше, прес-служби у нас стали всі дозвільними системами, на превеликий жаль. Ми давно не бачили великої прес-конференції голови Верховної Ради, першого віце-спікера Верховної Ради, спікера ВР, просто не бачили. Колись була практика при ЛИТВИНІ, при МОРОЗІ, при тому, що голова ВР був соціалістом, чи «Народна партія». Перший заступник був комуністом, простий віце-спікер був ще представником якоїсь політичної сили. Кожного тижня вони давали годинну прес-конференцію. Журналісти парламентські могли поставити запитання, могли отримати відповіді. І вони готувалися до цього, їх апарат готувався до цього, вони давали якісь месиджі для суспільства. Зараз це скасовано. Найкраща прес-служба, ідеал прес-служби, була у Міністерстві закордонних справ. Кожного вівторка був брифінг, журналісти могли потрапити туди за паспортом, або за посвідченням. Тобто, не треба було акредитуватися попередньо і так далі. Вона не була дозвільною системою. Прийшла оця «дівчинка», яка зараз керує прес-службою Міністерства закордонних справ, і все скасувала. Вже Міністерство закордонних справ не має брифінгів. Тобто не має діалогу із суспільством. В адміністрації президента взагалі не знають, що таке брифінг. Не знають, що таке системна робота із журналістами, і це дуже погано. Що ще ми маємо? Ми маємо «Українське радіо», на чолі із ТАБАЧЕНКОМ. Я дуже «люблю» це радіо. В нас взаємна любов, але це стосується кожного громадянина країни. Тому, що кожен громадянин України платить податки, утримує це «Українське радіо» на свої податки, і що він чує? Кожного дня 90% часу віддають на рекламу фондів довічного утримання. Там є два власники цих фондів. Олена ОРЕХОВА, другий Михайло ВУЛАХ. Вони розказують, який поганий уряд, яка погана держава, який поганий пенсійний фонд, тільки їх два фонди є останнім порятунком. Вони і стрижуть цих пенсіонерів, і катають їх на пароплаві на Дніпрі. Все роблять! Іде антиукраїнська, антиурядова реклама на урядовому радіо за гроші платників податків. Друга реклама – це псевдомедичні препарати, так само, побудовано на антиурядовій рекламі. Уряд поганий, медицини немає, в чергах умирають пенсіонери. Купіть ці вісім баночок і будете щасливі. Оце Юрій ТАБАЧЕНКО пропонує нам, платникам податків. Я не розумію, навіщо я маю платити податки, для того, щоб утримувати авторську програму громадянина ЯВОРІВСЬКЬОГО. 20 хвилин він пропонує «остсебятины», і віце-прем’єра з гуманітарних питань КИРИЛЕНКА. Я не розумію, навіщо я маю фінансувати його авторську програму. Його піар, піар його політичної сили. Я цього не розумію. Я також не розумію, чому займає досі посаду головного редактора «Голосу України» Анатолій ГОРЛОВ, який був головним редактором «Голосу України», коли вони надрукували повністю всі закони 16 січня. Тобто ми провели люстрацію всіх, хто голосував за ці закони руками, ногами, усіма кінцівками, багато хто з цих діячів за кордон втекли, багато є в парламенті. Але ГОРЛОВА можна усунути  226-ма голосами за подачею голови  Верховної Ради, його можна попросити з цієї посади, інакше я не розумію. Вони чекають, що він знову надрукує нові закони 16 січня? І він надрукував – закон по генпрокурору Луценку. Тобто вони проголосували в 11 годині, здається, а в першій годині вже був наклад «Голосу України» з цим законом.

І останнє, що в гуманітарній сфері. У нас чергова війна в Національній спілці письменників України. Голова спілки звинувачується в корупції. Воює з ним київська організація, як завжди. Це найбільше письменників, десь півтори тисячі з усіх, хто там є, в цій нещасній спілці. 31-го березня вони будуть мати з’їзд і позиція «Українського клубу» дуже проста. Перше, Національна спілка письменників України має покаятись на цьому з’їзді за всі злочини, які вона вчинила  проти письменників, проти літератури і проти українського читача. Ця злочинна спілка, створена Сталіним для контролю над письменниками, не вчинила цього. Друге, покаятися має «Макулатурна Україна», або «Літературна Україна», як вони її називають, тому, що у цій газеті друкувались покаянні заяви дисидентів, які йшли на змову з КГБ і радянським режимом. Це стосується БЕРДНИКА, Василя  ЗАХАРЧЕНКА,  ДЗЮБИ, ХОЛОДНОГО  і так далі. Вона не покаялися, а не покаране зло повторюється.

В мене все. Тепер ми переходимо до запитань. Будь ласка, називайте себе, називайте експерта до якого у вас запитання, або претензія і будемо працювати. Прошу.

Журналіст: Дякую. Ігор ФІЛІПЕНКО, інформагентство «Нація». Дозвольте звернутись до Валентина ГЛАДКИХ. У мене до вас прохання прокоментувати вимогу європейських структур антикорупційних до України. Антикорупційних заходів і схвалення намірів упровадження антикорупційного суду.

В. Гладких: По-перше, для мене питання суверенності Української держави. Тобто ми є самодостатнім суб’єктом, у нас є суверенітет. Це право самостійно визначати внутрішню та зовнішню політику, чи ми є країною, яка рухається під зовнішнє управління, де в меморандумі  з МВФ прописується те, що ми повинні поміняти генерального прокурора, чи всі зміни до закону про прокуратуру погоджувати з МВФ. Мені здається, де прокуратура,  а де МВФ. Ви розумієте, це перший момент. Це питання глобальне. Питання державного суверенітету чи наскільки вплив зовні є достатньо сильний.  Момент другий, суто інструментальний, що з цього приводу мій приятель пожартував. Виходить так, що якщо в нас судова система неефективна, всі судді корумповані, а ми створимо некорумпований антикорупційний суд, тому виходить так, що в нас всі громадяни не можуть розраховувати на справедливий суд, а на справедливий суд можуть розраховувати лише корупціонери. Також мені здається хибна парадигма, потрібно рухатись у бік того, щоб все таки нормальні суди загальної юрисдикції виконували свої функції належним чином. Але давайте далі поставимо запитання, а що далі мається на увазі під виконанням судами своїх функцій належним чином. Це означає, що судовий процес ґрунтується на певних принципах --рівності сторін, але там немає такого суб’єкту, як громадськість. Я чесно не розумію, що є громадськість як суб’єкт. Бо на кожну громадськість з одного боку, знаходиться громадськість із іншого боку. І суди якраз існують для того щоб, громадськості зустрічалися  не з палицями біля суду, а у судовій залі, коли одну громадськість представляє один адвокат, а іншу громадськість інший адвокат. Це перше. Другий момент, судовий процес окрім того, що ґрунтується на принципах рівності, він також ґрунтується на принципі змагальності. Тобто це завжди змагання між обвинуваченням, як казав герой одного американського серіалу «Не треба підвищувати голос, зміцнюйте арґументацію». А натомість ми сьогодні бачимо, при чому ми бачимо це останні три роки, цю хибну, абсолютно потворну тенденцію, коли замість того, щоб зміцнювати юридичну складову, правову, ми дедалі скочуємось, що у нас уповноважені органи впливають на громадську думку. Ну то добре, давайте в нас громадська думка буде визначати хто правий, хто не правий. Давайте завжди будемо проводити опитування. Це абсурд! Тому моя позиція полягає в тому, що, якщо ми хочемо будувати правову державу, та, яка діє на принципах законів, то давайте змиримося, що Конституція України, де є презумпція невинуватості, що в нас є кримінально-процесуальний кодекс, що в нас є суди, що в нас є права людини, навіть якщо ця людина є абсолютним негідником. Я не маю на увазі певне прізвище, просто кажу про те, що давайте повертати довіру до державних інституцій. І мій колега говорив, чим ця справа закінчиться в європейському суді справ людини. Бо тут взагалі, з ким мені не доводилось спілкуватись, не було двох думок. Окрім відверто пропагандистських, то ми все ж таки не пропагандисти, а експерти. На завершення.

Третій пункт. В Європі є також різні погляди щодо того як антикорупційні суди, якими вони мають бути, в тому числі в Україні. А найголовніше, що і в Європі лише в трьох країнах Європейського Союзу є так звані антикорупційні суди. При чому свою ефективність вони не довели. Це здається Хорватія, Словаччина і Румунія, чи Болгарія. Це здається не найбільш успішні країни в плані боротьби с корупцією.

Р. Кухарук: Пане Валентине, дякую. Будь ласка  запитання.

Журналіст: Валерій ФІСУН, інформагентство «Нація». Питання до Олега СААКЯНА. Чи є майбутнє у блокади? Якщо є, то яке саме? Чи слід очікувати в майбутньому нагородження тих блокувальників з якими домовиться влада? І чи буде розстріл Саші Білого, із ким не зможе домовитись влада?

О. Саакян: Дивіться. Відповім цитатою однієї людини, із якою зустрічався нещодавно в Бахмуті. Я запитав: «Яке ваше відношення?», а за 300 метрів від нас стояв редут. Це людина підприємець, людина активіст. Він каже: «Слухай, ну ми же розуміємо, якщо я піду туди зараз стану, зберу 50 хлопців. Це ж не проблема, ти знаєш, що я можу це зробити. Я піду стану туди і заблокую. Питання,  через скільки я буду в райвідділі? 5 чи 15 хвилин? Де будуть хлопці? І що відбудеться через годину після цього?» Так він відповів мені стосовно блокади. Я з ним погоджуюсь в принципі, бо я бачив ту блокаду, я бачив, що воно таке. Якщо говорити про тему блокади в цілому. Нажаль, у кризовій ситуації людина завжди шукає простих відповідей. В особливо складних ситуаціях. І одна із функцій державних інституцій -- це якраз відповідь на суспільний запит і вироблення політики власне. Якщо держава не виконує цю функцію, не формує політику, то само собою там є вакуум. Політика така річ – це святе місце певне, яке пустим не буває вже точно. Туди починають заходити інші гравці, починають гратися в політику, або формувати політику. В нашому випадку скоріше за все гратись. І гратися не найкращим чином, само собою суспільство для нього -- це болюча тема. І вона одразу ж викликала пошук простих відповідей на поляризацію. Чорне-біле. Само собою, ті хто прийшов формувати політику -- вони не вміють її формувати, вони граються. Тому вони навіть почали гратися по заданій вже схемі, яку вже відпрацьовували 20 років, на поляризацію. З одного боку кричать про те, що це «торгівля на крові», вводячи цінністну основу, що нібито «війна, не торгують», це зрозуміло всім. З іншого боку говорять: «Вибачте, у нас втрати 6 мільярдів відрахувань», і так далі. Нібито говорять, що торгувати треба, мало того, торгувати ми маємо ще більше. Це поляризує.

Чи влада буде домовлятись? Якби хотіла домовитися, то вже домовилася б. Якби хотіла б розігнати, повірте мені, на початку можна було всіх розігнати і дуже легко, вибачте у нас світ правлячої еліти, назвемо так, від правлячої партії є депутати, комбати, які могли прийти і сказати «вибачте, а чому ви говорите за всю країну?». Можна було зробити таку технологію? Можна було дістати папку на СЕМЕНЧЕНКА? Можна було дістати оцю теку на СЕМЕНЧЕНКА, ми ж усі чудово розуміємо, що людина яка змінила прізвище й ім’я, само собою, чомусь вона це зробила. Тим паче, я як людина з Донецька скажу, що там є що пошукати і знають, і я знаю, що є така папка.

Чи будуть йти по схемі Білого? Ні не будуть, я думаю. Це стрес-ситуація, ця ситуація проявила усі болючі питання. Дивіться на ради на місцях. Які рішення почали приймати? Що це означає? Це означає, що просто можливість такої реакції вже була, просто то була стресова ситуація, коли вона було задіяне. Ми можемо говорити про те, що тренд на неконтрольовану децентралізацію, або дезінтеґрацію зберігається, і проявився тут. Реакція президента на цю ситуацію. Це оперативне встановлення контролю, розмін тактичної перемоги на стратегічну поразку. Це модель, цей тренд залишається фактично. Тобто і влада грає в поляризацію. Третій тренд – перекладання відповідальності. Ті політичні сили, які стоять за цим і перелічення сил, половина з них стояли, я не знаю, чи не стояли взагалі навіть питання участі «Самопомочі» в цьому. Бо СЕМЕНЧЕКО – це такий товариш, що любить «деньги» більше ніж політику. І тому президент виступає з позицією, щоб когось звинуватити, говорячи, що вони понесуть відповідальність. Це популізм. Тобто політична інституція почала грати в популізм. Це тренд на відмову, фактично, від формування політики. Це тренд на втрату монополії, на те,  щоб шукати рішення і вихід з ситуації. Що в цьому відбувається? Відбувається фрустрація, депривація суспільства, втрата орієнтирів, і всі починають шукати власне рішення. Це загрозливо все. Я думаю, що Саші Білого не буде у такій ситуації, я думаю ви самі до такого в цій ситуації, до такого рішення зможете прийти, побудувавши всі ці ланцюжки. Далі буде торгівля з тими, хто буде допущений до торгівлі з цими територіями. Ми ж розуміємо яким чином в цих ситуаціях за звичаєм діє наша політична еліта. Геополітично це буде «купи козу».  Фактично, зараз підвисло питання переформування «Норманського» формату і тут Україна вийде с тим, що «вибачте, бачите які в Україні витрати, ми нічого не можемо зробити, але ми можемо трішки зменшити». Хто в цій ситуації виграє? Ніхто. Хто в цій ситуації програє? Українське суспільство, українська держава. Прикро, що всі ті моменти, які привели Україну до сьогоднішнього стану з цим стрес-тестом вони всі проявились і ми побачили справжнє обличчя сьогоднішньої еліти і сьогоднішнього стану державних інституцій.

Журналіст: Партія «Батьківщина», Юрій СОМОТОВ. Запитання до Юрія СТЕЛЬМАЩУКА. Пане Юрію, дуже приємно, що «Український дім» не забуває героїв Небесної сотні. Дуже приємно, що зустріч була, але була зжата і швидка. Хотілось би, щоб були запрошені поети, поетеси, були запрошені батьки і матері героїв Небесної сотні. І що би вони бачили, що ми пам’ятаємо їх і таким чином вони будуть це дійсно бачити і душевно спочувати.

Р.Кухарук: Це пропозиція?

Журналіст: Так, саме так.

Ю.Стельмащук: Зрозумів. Ну звичайно ті заходи, які були зроблені зі сторони «Українського дому», це була виключна наша ініціатива. Все ж таки це позиція і відповідальність, в першу чергу, Міністерства культури і інших вищестоящих органів, які в принципі мали б виділяти на це бюджет. Весь цей захід був зроблений виключно на власні ініціативі, на власному патріотизмі. Тому зроблено максимально те, що дозволяли ресурси. В перспективі будемо старатися продумувати і робити це більш комплексно і потужніше.

Журналіст: У мене також питання до директора «Українського дома» Юрія СТЕЛЬМАЩУКА, але як до голови партії. Ситуація на Україні досить загрозлива. Уряд показав, що він не здатній до політики, а суспільство готове піти за тими, хто видасть найкращий популістський лозунг і штурмувати що завгодно. Як в цій ситуації збирається діяти ваша партія?

Ю. Стельмащук: Дякую за запитання. Скажемо так, в принципі, колега охарактеризував, від того ніхто не виграє, а програє народ. Можна було б піти на контру, але в реальності нічого би з того не змінилося. Всередині би розхитало державу, назовні би послабшали наші позиції, на міжнародній арені ми показали свою неорганізованість. Насправді, тут потрібна надзвичайно велика витримка, однозначно такі люди, як експерти серед вас сидять в реальності повинні брати на себе відповідальність. І для цього є політична організація, наприклад «Український дім» і багато інших достойних організацій, які могли би бути цим інструментом. Зрозуміло те, що лідери, які би взяли на себе такий рух, чи напрямки, також повинні бути морально-відповідальні, щоб ніхто не закинув, як закинули СЕМЕНЧЕНКА, його історію та іншим депутатам. В кожного своя історія. Все ж таки, це мають бути люди моральні, не безгрішні, тому що всі ми грішні. Але люди позиційні, принципові і дійсно могли би відстоювати інтерес і позицію свого народу.

Журналіст: Андрій МИГАЛЬ, «Інститут Лібералізму». Був проведений поганий аналіз трендів, які зараз спостерігаються. Це розвал на рівні Міністерства закордонних справ, конкретно звучало про міністра, інституції судових, щоб зараз я не перераховував, питання до всіх учасників. Скільки ця система ще втримається? Ваші прогнози по термінах, наскільки вона ще стійка, скільки вона ще простоїть і коли треба готувати їй достойну заміну?

В. Гладких: Розумієте в чому справа. Питання не стоїть так «впаде чи не впаде ця система». При чому, коли я говорю «ця система» я кажу про систему соціально-політичних, соціально-економічних відносин, яка сформувалась в Україні після розпаду Радянського Союзу. Наш подальший рук є інерційним, і цей рух характеризується ентропією, деградацією і занепадом. Тобто оця система не спроможна еволюціонувати. Вона упаде з необхідністю, але нічого доброго в цьому немає. Тому, що гірше поганої влади є лише відсутність влади. Тому на сьогоднішній день питання потрібно ставити не так -- «впаде чи не впаде ця система?», «впаде чи не впаде нинішній режим?». Питання треба ставити так -- «а що буде потім?». І чи є якась вісь синтезу, яка буде спроможна взяти на себе виконання функцій, яке необхідно буде виконувати. От коли завалився давній Рим, то ці функції виконувала католицька церква. Зберігали освіту, зберігали устрій примарний, і то 900 років темних століть. Тому на сьогоднішній день в Україні, коли спостерігають за тим, чи є нині ті інститути, чи соціальні групи, які спроможні взяти на себе відповідальність і виконати це, я, на превеликий жаль, поки що цього не бачу. І це викликає величезне занепокоєння. Проблема не в тому, що нинішня українська еліта не спроможна вирішити ті запити і проблеми, які стоять перед українським суспільством. Проблема полягає в тому, що нинішнє українське суспільство не спроможне створити іншої елітарної групи, яка у свою чергу була б спроможна вирішити ці проблеми, які стоять перед суспільством. От над цим нам потрібно зараз працювати. А те, куди ми рухаємось, зрозуміло всім.

А. Ткаченко: В контексті цього питання хочу сказати один аспект, стосовно того, що зараз ми бачимо формування інструменту міжнародного впливу на українську політику через систему антикорупційних судів. Оскільки процедура призначення суддів, процедура контролю за ними, а також інститути громадянського суспільства, які приймають у цьому участь фінансово підпорядковуються і міжнародним фінансовим організаціям ґрантодавцям, які роздають на формування цієї системи ґранти. І система антикорупційних судів, антикорупційних органів, якщо вона буде підпорядкована саме цій групі інституцій громадянського суспільства, це означатиме те, що український народ не матиме впливу на ті процеси, які будуть відбуватись, або можуть відбуватись стосовно контролю за цими іншими політичними органами з боку антикорупційних. І це дуже негативно буде відбуватись стосовно самого державного суверенітету, про що і говорив колега. Дякую.

О. Саакян: Хотів би я сказати, що інституції зможуть реформуватись і на себе приймуть ці функції, вони зміняться. Але цього не скажу, бо час для реформування пройшов десь півтора роки тому. Якщо запустили би реформи два з половиною роки тому, то можливо ми б зараз це сказали. Хотів би я казати, що є інституції,  які сформуються в найближчий час, зможуть на себе взяти таку відповідальність. І я можу сказати, що в мене залишається на це надія. От я був нещодавно на сході, наприклад, подивився на ті ініціативи, які на сьогодні піднімаються, бо я дуже переконаний, що там, де загорілось, там, де на сьогоднішній день більше гостро всі ці процеси і швидко протікають, де пройшла окупація, пройшла деокупація, там якраз і з’являються зернятка цих ініціатив, які вже не сподіваються взагалі на державу, які вже не ходять з рекомендаціями, як реформуватись, які вже беруть і створюють на місцях. Створюють громади, створюють інституції нового формату, десь територіальну самооборону, які формалізуються, бо держава не може їх іґнорувати. Десь створюються спільним коштом нові школи, де формуються громади і перебираються більш-більш функцій з державним рівнем ініціативи, фактично, соціальним рівнем. Я сподіваюсь, що вони окріпнуть, і до того часу, коли впадуть старі інституції вони зможуть підхопити державу. Але, якщо ні. Якщо ні, це найжахливіше. Можливо навіть це буде  так само як і в 90-ті роки – кримінал. Це структура, яка існує у будь-якій державі. Кримінальна структура, яка йде абсолютно паралельно с наявними інституціями, і на сьогоднішній день, мабуть, це єдині інституції, які є. Тому, скоріше за все, просто ініціатива корупціогенності і контролю корупціогенності перейде від державних інституцій до кримінальних інституцій. І ми отримаємо темні часи України. Це може перерости у махновщину, чи у боротьбу окремих володарів та децентралізацію, яка на сьогодні запущена економічна,  поза тим адміністративна взагалі не відбувається, навпаки -- відбулась феодалізація. Вона може нас скотити до війни «всіх проти всіх», за кримінальним сценарієм, або ж до феодальної війни «удільних князьків». Що з цього буде? Не знаю. Сподіваюсь окріпнуть ініціативи. На інституції вже не сподіваюся. Але потрібно готуватися, що є і найжахливіші сценарії.

Ю.Стельмащук:Ну зрозуміло, що ініціативи -- це надзвичайно важливе. Це насправді старт і інші пропозиції, які були запропоновані також важливі. Все це було свого часу проаналізовано і насправді політична партія «Український дім» прийшла до  висновку, що дійсно, одним-єдиним інструментом який дозволяє сьогодні представляти інтереси народу, відстоювати інтереси народу, боротися за свої свободи, за свої життя, все ж таки це політична організація. І насправді, це є сьогодні тим головним інструментом, який у процесі може дійсно бути ефективним інструментом, для того, щоб коли прийде час, ми були готові. Щоб уже  сьогодні напрацьовували програми, позиції, бачення, і в кінцевому результаті абсолютно правильно сказано: «Не є штука зняти владу, чи ще одну революцію зробити, а що буде потім». Тому до цього процесу потрібно готуватись уже сьогодні, кожен день, і до того часу, коли це відбудеться. Дякую.

Т. Котов: Кажучи про проблему інституційного переходу, я хотів би звернути увагу на те, що, для того, щоб побудувати нам нову систему, нам потрібно якось пережити перехідний період. Якщо ми кажемо там змінити докорінно податкову систему, повністю змінити, тобто нам потрібно усвідомити, що у нас на  рахунку у держави є три бюджети, ми три роки можемо просидіти і подивитись, що то буде. Тобто ми можемо щось пробувати, щось зробити, вийде чи не вийде. А в умовах, коли грошей немає, а фактично, у нас є олігархічний консенсус, на якому тримається сучасна модель української влади, то казати про можливість якогось інституційного створення нового, вона дуже важка. Все ж таки потрібно реформувати те, що є. І, відповідно, починати потрібно з того, першого і головного, -- це має бути інституція, яка захищає права на власність. До цього казати, що ми можемо змінювати щось інше, ми не можемо. Дякую.

Р. Кухарук: Дякую, Тарасе. Я вражаю, що Україні потрібна певна політична сила, яка має праву ідеологію, праву економічну програму і це порятунок, який перебере у цього правлячого класу владу. Тобто цей правлячий клас вже самодемонтується. І цей процес зупинити ми не можемо.  Доведеться після того, як він сам розформується, демонтує себе до решти, до дна, сформувати новий правлячий клас на нових засадах. На правій ідеології, на правій економічній програмі. Ліву ми пройшли, центризм пройшли, а правого ще не було в Україні.

На жаль, час вичерпався. Я хочу подякувати «Українському дому» і Українському кризовому медіа-центру, за те, що вони дали нам цю можливість зібратись. Нас закликав мій президент  Порошенко збудувати «собачу будку». Оскільки ми яйцеголові, ми будуємо непрямо собачу будку, (не «Рошен», не завод по виробництву «Богданів», хоча це дуже важливі для держави речі, і те, що у нас нарешті президент—виробник, дуже великий позитив). Ми будуємо свої яйцеголові «собачі будки». Вчора ми відкрили таку будку в медіа-центрі Українського дому, вона називається «Центр політичної культури», а сьогодні другий раз ми гостюємо в «собачій будці», яка називається «Золота Середина». Сподіваюся ми всі доживемо у цьому складі до 19 квітня, о 15 годині в тому самому складі, в тому самому місці з вами зустрінемося. До побачення.

 

Підготував Володимир ШТЕРНОВ.