ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

ПЕРЕСЕЛИТИ КОРІННЯ

ПЕРЕСЕЛИТИ КОРІННЯ
Одна з сюжетних ліній "Дива" Загребельного починається з того, що нацисти підходять до Києва, місто панічно евакуюють.
І всі квапляться, усі кажуть Гордію Отаві: тікай, по тебе ж неодмінно прийдуть. А він їм: куди? Тут мої книжки, тут Софія. Мені тікати нікуди.
Думаєш: як так можна? Ти ж професор, трясця! Мусиш же розуміти, що в окупації тобі гаплик. Тікай, поки ще можна! Дурня, бути такого не може.
Може, виявляється. Я це бачив і вісім років тому, коли люди залишалися в ОРДЛО. Люди на вільній території полюблали приговорювати, мовляв, усі, хто хотів, уже виїхав.
Але ж це не так. Не всі, хто хотіли, мали змогу. А ще не всі, кому варто було б, хотіли. Бо евакуюватися - це трошки більше, ніж співпрацювати чи не співпрацювати з окупантами. Залишити все життя позаду, залишити самого себе і виїхати людиною без минулого. Думка про можливу загибель завтра буває не такою страшно, як думка про безпорадність сьогодні.
І зараз рівно те саме. Особливо в Маріуполі. Люди не виїжджали у перші дні, бо з цією думкою важко змиритися. А коли змирилися, було вже пізно. Я радий, що всі мої виїхали вчасно. Це було правильне рішення.
Мій дім, якщо він іще стоїть, зараз уже у тилу ворога. Всі речі, які мали сентиментальне значення, там. Розкрита книга на дивані, надкусане яблуко на столі. Вийшов, наче скоро повернусь. Але давайте правді у вічі: хіба хтось у це взагалі вірить?
У мене тільки тривожний рюкзачок, складений вранці 24 лютого. До останнього не вірив, що знадобиться.
У моєму випадку рація перемогла емоцію. Але й Гордії Отави завжди будуть неминуче.
Іван Синєпалов
Малярство Вінслова Гомера